17.Опис власного особистісного та педагогічного досвіду
Щоб стати хорошим вчителем і наставником,
потрібно докласти чимало зусиль і праці, потрібно постійно рухатись вперед, не
зупиняючись ні на мить. Велика сила оптимізму
є моєю рушійною силою, яка допомагає йти до поставленої мети. Для досягнення успіху стараюся перемагати труднощі,
долати перешкоди, усміхатися навіть тоді, коли неприємно і боляче.
Моє педагогічне кредо, яке звучить так: «Педагогу
повинні бути притаманні якості близькі до материнських. Як мати віддає своїм
дітям все найкраще, так і педагог вкладає свою душу в учнів. У цьому внутрішній
зміст професії»,— цілком відповідає моєму внутрішньому «я». Люблю дітей, якими б вони не були, бо це є
діти. Завжди намагаюся бути справедливою, щирою , чуйною. Вчитель має бути
зразком вихованості і культури поведінки. Грубість, образи, крики в школі є
недопустимими. А.С.Макаренко зауважував, що «…діти – це життя, і життя
прекрасне, і ставитися до них треба як до товаришів і громадян, поважати їхнє
право на радість і обовʼязок відповідальності». Кожна дитина-це є особистість,
яку я, як вчитель, повинна відчути серцем, підтримати в разі необхідності,
вселити надію в те, що обовʼязково все буде добре .
Стараюся постійно спілкуватися з батьками
дітей. Вони є активними учасниками навчально-виховного процесу: допомагають у
підготовці виховних, класних та позакласних заходів, в разі необхідності
надають спонсорську допомогу. Дітей характеризую тільки з позитивної сторони.
На негативні моменти вказую лише в індивідуальному порядку.
Співпрацюю з колегами, дотримуюся педагогічної етики, готова надати
допомогу тим педагогам, які цього потребують. І на завершення хотіла б висловитися словами В.О.Сухомлинського: «Школа-не комора знань, а світоч розуму» .
Немає коментарів:
Дописати коментар